Невдаха 3.

Uncharted 3: Drake’s Deception була найочікуванішим ексклюзивом PlayStation3 2011 року. І дійсно, яка ще гра зможе принести такі неповторні, затишні і теплі відчуття пригоди, які були в першій частині і зросли в десять разів у другій? Так, жодна, окрім цієї, але от чи перестрибне третя частина другу, ми сумнівалися і недаремно.
Писавши прев’ю, ми сказали, що немає підстав для сумнівів – це так, третя частина про Натана Дрейка досі захоплива, кінематографічна, цікава, певною мірою добра і смішна, але тут вже в око потраплять і багато мінусів, про які згодом.
За сюжетом кінцева мета Дрейка, якого можна стопудово назвати невдахою, – Атлантида у пісках, Ірам Багатоколонний. Чому, що і як там гра пояснить, але попереджаємо, все це таки дуже схоже на другу частину. Тут цікаво інше, в попередніх частинах левова частка сценарію присвячувалася саме пригодам, залишаючи на відносини героїв лише маленький відсоточок, тут же відсоток значно потовстішав і цікавить більше ніж саме піщане місто. Дійсно, тут би серіал знімати, чи… кіно, але факт залишається фактом: приємніше спостерігати за відносинами героїв, за тим, як вони одне на одного гаркають, сваряться, сиплять жартами і так далі. До слова ми дізнаємося про Дрейка і його дитинство, як він познайомився із Салі, ну, і трішки про його пращура.
Виглядає Анчартед 3 знову ж таки приголомшливо: дизайн локацій шедевральний, а камера фіксує бездоганні моменти і обирає ідеальні ракурси, щоб показати все саме так, як треба. Слід зауважити, що ролик, який тривав 2-3 хвилин десь всередині гри (після 15 розділу) заслуговує на оплески, це просто ганіально, браво! Але тут прикро те, що локацій взагалі не так і багато, деякі вміщують по три-чотири розділи одночасно, через це гра здається коротшою, але її однаково вистачає.
Тепер перейдемо до самого ґеймплею. Він став і кращий, і гірший одночасно. Чому кращий? Тому що стало більше життєвих моментів завдяки збільшенню взаємовідносин персонажів, більше простих прогулянок по містах чи нескладної акробатики, цікаві загадки та головоломки, але хочеться більше. Хоч їх відверто не вистачає, зате вони високоякісні, лише одна була надто складна, та й то через брак уваги.
Гіршим ґеймплей став через просто тупу шутерну частину. Вороги і тупі, і розумні одночасно, так тут парадокс знову. Вони добре поводяться на полі бою, коли вже точиться запекла боротьба, обходять вас, луплять і виводять на відкриту місцевість, а буває, що заб’ють, підвиснуть і просто стоять собі. До речі таке відчуття, що баґів стало більше, фізичних: наступиш на газовий балон, а він в небо підлетить, доводилося і в текстури провалюватися, а інколи люди якось дивно поводяться... Та то дрібниці, воно не псує враження, а здається просто його урізноманітнює. Тут розробники додали абсолютно зайвий стелс. Ну, справді, на дідька тут стелс? Та хай би був собі, лишень би працював – так ні, хоч так, хоч так, а тупий хоч лусни. Вбиваєш з двох метрів ворога – тебе не бачать, не так ворухнувся – тебе за 20 метрів почули, маячня якась. До речі це і є тупість ворогів номер два.
Ще одне питання про зброю – її тут украй мало і вона уся перебралася з другої частини. Що ще дивно – британські півгри агенти використовують АК-47, або його різновид, але потім все ж таки переходять на М9 (це, мабуть, єдине, чого не було раніше). Коротше кажучи, стрілянина сюди не вписується. Треба бігати туди-сюди, ніякої тактики, лише б замочити всіх. Лише тоді екшн стає цікавий. І ще таке: якщо замислитись, Натан Дрейк, хай і конкретний невдаха, але цей чувак віднайшов золоте місто в першій чатсині (чи саркофаг з золота), віднайшов Шамбалу, перебив загалом 200-300 ворогів, включаючи синіх мутантів у Шамбалі і крутого російського лиходія Лазаревича, а його не лякаються. Вибачте, ми б всцикалися і втікали би куди подалі від нього, це ж, трястя, Наруто Узумакі ходячий!!!
Коротко про мультиплеєр. Так він є і він доволі зручний, мапи динамічні і яскраві, є кілька режимів, нормально зброї, перків і прокачка, звісно, але це не головне в Анчартеді. Краще б прибрали мультиплеєр і повністю зосередились на сюжетній частині.
Підсумовуючи все сказане, виносимо вердикт: Анчартед 3 – досі гарна, кінематографічна, затишна і по-своєму добра адвенчура, яка не має собі рівних, але, мабуть, авторам треба узяти відпустку на деякий час, зібратись з думками і видати нову частину з нормальною стріляниною, розумним стелсом, більшою кількістю загадок і вже значно оригінальнішим сюжетом, але при цьому залишивши ВАУ-ефект, взаємовідносини героїв і ту атмосферу пригоди, яка притаманна серії.